З 10 серпня по 10 листопада 2011 року тривав Всеукраїнський конкурс аудіозаписів дитячих художніх творів за темою «Краса ти моя – Україно!». Підсумком конкурсу має стати створення аудіокниги «Друзі друзям» для дітей з вадами зору.
П’ять юних поетес, що мають співчуття до дітей, які живуть поряд і мають проблеми зі здоров’ям, що бажають зробити цей світ кращим, щоб у ньому лунали веселі голоси, щебетали пташки та яскраво світило сонце для тих, хто не може це побачити на власні очі, надіслали авторські твори на конкурс.
Старшокласниці Тростянецької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 2 прочитали ліричні та патріотичні поезії – Альона Коваль «Осінь», Олена Кардашевська « Чи знаєш таке слово – Україна?..», Вікторія Краснікова «Сумно кує зозуля…», Марина Бєлокопитова «Лише у нас на цілім світі…».
Учениця 9 класу Смородинського навчально-виховного комплексу: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад Любов Нужненко віршем «Краса моєї Батьківщини – Тростянець» здійснила уявну подорож рідним містом.
Маємо надію, що дитячі прагнення допомогти своїм одноліткам «побачити» довкілля з допомогою слова досягнуть мети.
Шабельник Наталія Валентинівна,
методист з навчальних предметів
районного методичного кабінету
| Кардашевська Олена |
Чи знаєш таке слово — Україна?.. |
 |
Чи знаєш таке слово — Україна?
Чи бачив найщирішу посмішку з усіх?
Це почуття, це вчинки, це країна,
Сердець мільйони золотих.
Чи бачив ти, що кущ калини
Під час зимових холодів
Цвіте, і кожної хвилини
Стає все більше кольорів.
Чи відчуваєш ти тепло,
Що хочеться комусь подарувати?
І щастя щоб в усіх було,
І просто бачити, як усміхнеться мати.
Це найщиріша, найрідніша
Посмішка на світі
Та підтримка, те тепло,
Що дається нам кожної миті.
А вдячності за ті часи безмежної любові
Нема кінця,як слова не існує зайвого у мові.
Усе, що нас виховує, зростає,
Хай воно ніколи не згасає!
І потяг до найближчого хай не зникає,
Любов до Батьківщини не вмирає.
Моя країна — з дна Чорного моря перли.
Моя країна — краєвиди з Говерли.
Моя родина — надійна опора й піклування,
Як Україна — скарбниця мудрості й кохання!
|
|
| Коваль Альона |
Осінь |
 |
Чуєш цей шепіт? Чуєш, це осінь
Свою колискову співає гілкам...
Бачиш, верба розпустила коси,
Слухає вітер і вірить снам.
Чуєш, говорить осіннє листя
Шелестом тихим кроків твоїх.
Чуєш, це осінь, чуєш, так близько
Грає мелодію сонних доріг.
М`яко ступаючи росяним небом,
Вже обіймає поля і луги.
Осінь – прекрасна, осінь – потреба,
Що передбачає зимові сніги.
|
|
| Бєлокопитова Марина |
Лише в нас на цілім світі |
 |
Лише в нас на цілім світі
Є найчарівніша перлина,
Де гори величчю повиті,
Де разом ми – одна родина,
Де манить хвилями Дніпро,
Могутня тиша в верховинах,
Панує де любов, добро -
Це наша рідна Україна!
Її краса запала в душу,
У юну душеньку мою,
І розповісти я всім мушу
Про ті лани, які люблю.
Про синю річку,жовте поле,
Про неба ясную блакить,
Що манить, манить…Моя доле,
Не можу більш без нього жить.
Не можу існувать без степу,
Де воля, сила і душа.
Ти полонила мою душу,
Вкраїни милої краса!
І лиш тобі несу на крилах
Свої вірші, свою любов.
До тебе, рідна Україно,
Думками лину знов і знов.
|
|
| Вікторія Краснікова |
Сумно кує зозуля |
 |
Сумно кує зозуля,
Сумно кує зозуля,
Ворон над степом кряче…
І промовля дівчина:
«Де ж ти є, мій козаче?
Де ти є зараз, милий?
Тяжко без тебе, плачу.
Може, ти на чужині
Горе та смуток бачиш?
А може, є розкіш, слава
В дальній, чужій сторонці,
Може, цілуєш ручки
Іншій ти дівчиноньці?
Знати цього не можу…
Молитимусь щохвилини:
«Поможи мені, святий Боже,
Козака додому вернути!»
А як ні, помарніють очі.
Без коханого я загину!
А моя вся краса дівоча
Чаруватиме лиш в домовині…»
Дні минали, чекала дівчина,
Лила сльози в свої долоньки.
А козак вже загиб на чужині,
Не повернеться він з війноньки.
|
|
| Любов Нужненко |
Краса моєї Батьківщини – Тростянець |
 |
Осінь золотом вкрила поле,
Ліс у багрянець вдягся,
Чорніє за містом рілля,
Пташиний ключ у літ подався.
Осінні барви тихо лягають
На все, що серцю миле.
Пориви вітру, ніби зітхають,
Бо скоро все буде біле.
Та для мене немає різниці,
Якого кольору буде ліс,
Аби лиш яскраві були зірниці
Над містом, де кожен з нас зріс.
Щоб сонце Кеніга освітило
(він на лаві самотньо сидить).
Щоб кожної дівчини серце зраділо –
На Алею Кохання її заведіть.
Двір Круглий – то наша перлина –
Театр, мов в античні часи.
До нього заходить кожна родина,
Щоб серцем торкнутись краси.
Липи могутні гілки похилили,
Ніби вітають всіх нас.
Концерти Чайковського вже одгриміли,
Чари мелодій лишивши для нас.
Рідне місто – моє і твоє,
Як краплинка святої криниці,
Наснагу людям нашим дає.
Для нас з тобою воно – столиця.
|
|
|
